Як зняти психологічне напруження дитини
ЙДЕМО З ДИТИНОЮ В ЛІКАРНЮ
(як навчити дитину справлятися зі своїми емоціями)
Замість: "Це не боляче. Нічого страшного. Всі здають аналізи і нічого. Це швидко »,« Як тобі не соромно. Ти ж хлопчик. Не плач. Ти вже дорослий. На тебе дивляться люди. Соромно плакати. Соромно так себе вести»
Говоримо: «Так, я розумію, що ти боїшся. Ти боїшся, що тобі буде боляче. Я розумію тебе і співчуваю тобі. Давай подумаємо, як тобі допомогти.
Наприклад, ти можеш згадати про щось веселе. Ти можеш глибоко подихати. Давай потренуємося заздалегідь. Ми можемо з тобою запланувати, що будемо робити після того, як ти здаси кров. Наприклад, підемо їсти морозиво. Давай придумаємо заздалегідь, куди і яке ... »
Вихід полягає не в тому, щоб знецінювати або забороняти емоції, а в тому, щоб:
- визнати, назвати їх, при цьому задіявши в неокортексі мовні центри, які допомагають впоратися з емоційною повінню;
- придумати план, як полегшити проживання цих емоцій, як з ними впоратися, не заперечуючи і не забороняючи дитині їх відчувати.
Людмила Петрановська
1. Замість роздратованого: «Пішли швидше, скільки можна тебе чекати!» Скомандувати: «На старт, увага ... марш! Побігли! »
2. Замість загрозливого: «Їж, інакше не отримаєш десерт». Порадувати: «Після того, як зникне ця крихітна котлетка, до тебе прилетить щось смачне».
3. Замість грубого: «Прибери за собою» Промовити мрійливим голосом: «От якби ти був чарівником, і зміг би начаклувати порядок на столі ...»
4. Замість розсердженого: «Не заважай!» Сказати: «Іди, пограй трохи сам. А коли я звільнюся, ми влаштуємо міні-свято ».
5. Замість незадоволеного: «Не вередуй, піратська футболка у пранні, одягай ту, яка є». Примирити з неприємністю: «Диви, а ось родичка твоєї піратської футболки. Давай її одягнемо? »
6. Замість риторичного: «Ляжеш ти, нарешті, спати!» Поцікавитися: «Показати тобі хитрий спосіб укривання ковдрою?»
7. Замість злого: «По попі захотів?» Випустити пар, подихати чи порахувати до 100. Сказати дитині про свої почуття: "Я сержусь, коли ти...!"
8. Замість безсилого: «Щоб я ніяких "не хочу" не чула!» Несподівано закричати: «Ой, дивися, Капризка прибігла. Лови, лови її, щоб вона нам настрій не псувала! »
9. Замість нудного: «Скільки разів повторювати». Сказати таємничим шепотом: «Раз-два-три, передаю секретну інформацію ... Повторіть, як чули».
10. Замість менторського: «Руки помив?» Запропонувати: «Споримо, що вода з твоїх рук потече чорна?»
• Навчіть простим формулюванням щоденних соціальних привітань. На прогулянці знайомтеся з іншими дітьми і їх батьками. Проговорюйте, що і в яких ситуаціях слід сказати.
• Практикуйте спілкування один-на-один. Дружіть з мамою дитини, з якою ваша дитина ходить в садок / грає в пісочниці. Запросіть у гості під приводом пограти разом / помалювати / попити чай з печивом / подивитися на котика. Ходіть з такою компанією в цирк / кіно / на морозиво / в театр. Так ваша дитина буде вчиться проводити час з ровесниками.
• Навчіть дитину ставити запитання для підтримки бесіди. Який колір тобі подобається? Який твій улюблений мультик? А у тебе є брат або сестра? І так далі. Уміння задавати такі питання полегшить дитині процес знайомства і зробить хорошим співрозмовником і слухачем.
• Допоможіть дитині знайти захоплення. Ваша дитина любить співати, танцювати чи малювати? Нехай співає в хорі, займається танцями, ходить в художню школу. Вона познайомиться там з дітьми, з якими її поєднує спільне захоплення.
• Якщо ваша дитина дуже сором'язлива, уважно спостерігайте за нею. З такою дитиною потрібно трохи довше практикувати мовні формулювання для конкретних соціальних ситуацій. Бажано в комфортній для неї обстановці.
• Будьте тим, що хочете бачити. Показуючи хороший приклад соціальної поведінки, ви, звичайно ж, служите дитині прикладом для наслідування: як вітати близьких друзів (рукостискання, поцілунок в щічку, міцні обійми), як підтримувати в складній ситуації, як цікавитися життям і планувати час разом.
• Пам'ятайте, що помилки дітей - результат соціальної незрілості. Не треба карати за помилки, просто розбирайте їх і приводьте приклади, як треба було б вчинити і що сказати в кожному конкретному випадку.
Пам’ятайте, що атмосфера в родині має істотний вплив на психічне та фізичне здоров’я малюка
- Тут важливі насамперед доброзичливі стосунки між членами родини.
- Не забувайте, що скандали, суперечки між батьками, різкість та грубість у звертанні старших одне до одного, просто прояви відсутності такту травмують нервову систему дитини, призводять до неврівноваженості, дратівливості та нервозності.
- До цих же наслідків призводить і непомірне застосування всіляких заборон на кшталт «не чіпай», «не бігай», «не лізь» тощо. Таке авторитарне виховання не сприяє нормальному розвиткові дітей, як і протилежна крайність у випадку «вільного» виховання, коли дитині все дозволено.
- У сім’ї має бути спокійна, не гамірна обстановка, тому що постійний шум, голосні розмови є сильними і шкідливими подразниками для нервової системи малюків. Повернувшись увечері з дитячого садка, дитина сповнена вражень дня. Їй необхідно дати можливість поділитися ними, а потім спокійно погратися та підготуватися до нічного сну.
Фізична готовність
Розвиненість рухової активності дитини, вміння оцінити свою вправність, фізичну вмілість, здатність відчувати насолоду від здорового тіла, його спортивність, легкість, рухливість.
Повноцінний зір та слух. Уміння координувати рухи та зір.
Добре розвинені м’язи спини, відсутність патології розвитку хребта.
Врівноваженість сили нервових процесів збудження та гальмування. Уміння застосовувати вольові зусилля в різноманітних ситуаціях.
Розвинена дрібна моторика пальців рук та долонь.
Уміння орієнтуватися в показниках свого здоров’я; опанування навичок адекватної поведінки; знання засобів самозбереження та самодопомоги.
Інтелектуальна готовність
Володіння системою уяви про живу та неживу природу та соціальні явища згідно з вимогами програми.
Розвиток діалогічного та монологічного мовлення, наявність словникового запасу відповідно до цього віку. Добре розвинена звукова культура мовлення.
Наявність наочно-образного та логічного мислення (у початковій стадії розвитку).
Наявність творчої уяви як новоутворення дошкільного дитинства.
Прояв допитливості та пізнавальної активності (уміння та бажання ставити запитання та одержувати відповіді).
Уміння розуміти навчальне завдання та виконувати його відповідно до вимог дорослого.
Наявність довільної уваги та добре розвинених психічних процесів (пам'ять, увага, уява, сприймання), необхідних для успішного навчання в школі.
Емоційно-вольова готовність
Наявність позитивних емоцій. Адекватність бажання відвідувати школу.
Адекватність самооцінки та вміння об’єктивно оцінювати вчинки оточуючих.
Володіння нормами поведінки.
Глибина та стійкість у прояві почуттів.
Довільність в управлінні емоціями та почуттями.
Соціальна готовність
Сприймання себе в контексті відносин з іншими, відчуття своєї належності до певної соціальної групи.
Відсутність шкільної фобії (страху, нерішучості).
Розуміння ролі вчителя, що відрізняється від ролі вихователя та матері.
Розуміння своєї соціальної ролі майбутнього учня, для якого провідною діяльністю є не гра, а навчання.
Уміння брати до уваги думку іншого, рахуватися з ним, доброзичливо взаємодіяти, налагоджувати спільну діяльність.
Рівень розвитку спілкування
Уміння гармонійно поєднувати виразні, зображувальні та словесні засоби спілкування.
Довільність у спілкуванні з дорослими (уміння прийняти навчальне завдання та вказівку дорослого).
Відсутність безпосередності та імпульсивності в спілкуванні.
Уміння будувати взаємовідносини з однолітками, приймаючи подвійну позицію в процесі спільної діяльності.
Взаємодія на партнерських засадах, уміння справедливо розподіляти функції, домовлятися, обґрунтовувати свою думку, поступатися, запобігати конфліктам і справедливо їх розв’язувати.
З чого починати? Звісно, з навчання письма — важливого кроку в розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано, а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це не випадково, адже письмо, як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі — спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямів підготовки руки дитини до письма.
Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику, пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.
Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого розпочати тренування? — з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків.
Наприклад:
«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ» — імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).
«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» — імітування рухів для вимірювання довжини стола.
«УПІЙМАЮ — НЕ ВПУЩУ» — захопити й утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.
«ПІДЙОМНИЙ КРАН» — перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інше.
«НАНИЖУ НАМИСТЕЧКО» — нанизати на ниточку намистинки.
«УМІЛІ РУЧКИ» — імітація рухів, які виконують під час певної роботи (як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тато керує машиною).
«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» — імітування пальчиками танцювальних рухів на столі.
Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим та ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Залучивши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів (лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика — це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.
Після гімнастики слід виконати основні вправи — вправи з письма. Слід пам’ятати, що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом, безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.
Діти досить часто не усвідомлюють свої дії і поведінку. Вони незібрані, неуважні, неорганізовані, лякаються труднощів і нестандартних ситуацій. Формування навичок подолання труднощів сприяє вдосконаленню адаптивних можливостей, є обов’язковим показником готовності до школи.
Гармонійно сформована система відношень дитини до себе, до інших суттєво впливає на набуття нею позитивного досвіду подолання життєвих труднощів і збереження емоційної рівноваги в ситуації, яка вимагає додаткової мобілізації організму. Виховання прагнення долати труднощі не повинно бути окремим завданням. Його слід розв’язувати в комплексі з вихованням самоповаги, впевненості в собі і прийняття оточуючих людей такими, якими вони є.
Як відомо, конфліктні ситуації між людьми часто виникають через непорозуміння один одного. Перш за все, якщо один із партнерів не бажає встановлювати контакт або агресивно спрямований; іноді — через те, що не точно, не зрозуміло висловлює власну думку. Цього слід уникати, щоб не спричинити нове непорозуміння. Це особливо стосується дошкільників, бо їх активний словниковий запас ще недостатній, недосконалий. Крім того, однією з причин недосягнення позитивного результату у будь-якій діяльності є відсутність чіткої мети, цілеспрямованості дій. Спостереження за дітьми під час самостійних ігор свідчать, що дуже часто дошкільники самі не знають, якого результату вони хотіли б досягти. Зосередження уваги на питаннях «Що я люблю робити?», «Який у мене настрій?», «Що я відчуваю?» стимулюють розвиток самопізнання, розширюють самосвідомість.
Успішність подолання складних ситуацій старшими дошкільниками, крім індивідуально-типологічних особливостей, залежить від розвитку самосвідомості, навичок взаємодії та самостійності.
Формуючи навички подолання труднощів, перш за все потрібно:
• фіксувати увагу дитини лише на позитивних здібностях і вчинках інших людей;
• надавати емоційну підтримку;
• надавати можливість самореалізуватися;
• допомогти дитині зрозуміти, як визначати стан іншої людини та свій;
• уникати публічного засудження, висміювання;
• бути готовими прийти на допомогу дитині у розв’язанні складного питання.
Усім малюкам, від року до п’яти років, властиве відчуття всемогутності. Воно дозволяє їм адаптуватися до складного світу, до якого вони потрапили. Мовою психологів таке відчуття всесилля називається «грандіозної самостійністю». Батькам, до певної міри, звичайно, необхідно підігравати своєму чаду, підтримуючи цю ілюзію. Це допоможе дитині в майбутньому стати впевненим у собі переможцем.
Постійно підбадьорюйте
«Ти зможеш побудувати пірамідку! Ти була найкрасивішою дівчинкою на ранку! Це твій малюнок? Який ти розумний!» — життєствердні і спонукаючі до дії репліки дитині просто необхідні, особливо коли вони звучать з батьківських уст. Така підтримка допоможе сформувати в маленької особи внутрішню самоповагу. Вона виросте активною, упевненою в собі. Сила впливу вашого слова на дитину настільки велика, що здатна підняти самооцінку, навіть використовуючи неіснуючі достоїнства. «Яка ти в мене красуня!» — твердить любляча мати пухленької дівчинці. Не дивно, що через двадцять років дівчина, чиї параметри не зовсім збігаються з модельними, не мучиться комплексами, не нищить себе дієтами, а впевнена у власній привабливості, має шалений успіх у протилежної статі. Ось що означає правильна установка, дана в дитинстві!
Коли потрібно, допомагайте
Відчуваєте, що дитина цінує себе недостатньо високо? Запропонуйте їй заняття, у якому вона зможе максимально виразити себе і, таким чином, вирости у власних очах. Для когось це спортивна гра, для іншого — спів, танці, малювання. Ці досягнення обов’язково помітять: захопляться і похвалять. Позитивні відгуки з боку теж «записуються» на підкірку і на свідомому чи підсвідомому рівні працюють на повагу.
Частіше хваліть
Привід для цього можна знайти завжди! Нехай поставлена задача розв’язана неправильно, порадійте тому, як акуратно дитина підписала свій листочок. Відзначивши помилки, відразу зробіть акцент на успіхах малюка. Звертайте увагу дитини на всі її досягнення. Період «грандіозної самості» минає до шести-семи років і може змінитися фазою сумнівів і страхів. Дитина намагається, кажучи дорослою мовою, бути компетентною та ефективною на своєму рівні. Але це виходить не завжди. У такі моменти дитину просто необхідно підтримати, інакше вона ризикує вирости «лузером».
Як можна рідше дратуйтеся на своє чадо
Так, діти можуть (і ще й як!) діяти на нерви. Але ваша досада і невдоволення формують у дитини програшну життєву стратегію і значно знижують рівень її поваги. Найчастіше стримуйтеся: наберіть побільше повітря, затримайте дихання і порахуйте до десяти — метод банальний, але дієвий. Однак врахуйте, що і в похвалах треба знати міру. У малюка, якого виховують в атмосфері гіперопіки і безперервного звеличення його достоїнств, атрофується готовність до труднощів, а натомість формується завищена самооцінка і надмірні претензії до суспільства. Життєвий принцип «Я кращий (краща), мені всі повинні!» не веде до успіху.
Менше критикуйте
Дитячі комплекси — один з головних факторів, що впливають на розвиток особистості дитини. Під вашим зайво прискіпливим поглядом вони можуть перерости в самобичування. Дитина, яка постійно потерпає від критики, або назавжди втратить самоповагу і віру в себе, або все життя доводитиме вам свою спроможність. Перший варіант може спричинити безініціативність і відсутність цілеспрямованості в майбутньому. Другий варіант поганий тим, що воля і рішучість у досягненні поставлених цілей не підкріплюються почуттям задоволення. І які б не були успіхи, здається, що цього мало, потрібно отримати результат вагоміший. «Перемогти в національному конкурсі пісні — це нісенітниця. Цінується тільки міжнародний успіх!», «Скинути п’ять кілограмів — це мало, потрібно ще десяток, щоб нормально виглядати», «Я директор фірми, ну то й що? До списку журналу Forbes мені не потрапити...» Це називається гіперкомпенсація і веде до фізичного і психічного виснаження. Ось чому важливо ще в дитинстві збалансувати самооцінку людини так, щоб її бажання досягти успіху не атрофувалися разом з «розстріляною» вашими необережними словами повагою і не перетворилося на справжню одержимість.
Ніколи не допускайте неповаги до себе
Будьте для своєї дитини взірцем високої самооцінки. Адже приклади батьків дуже заразливі. Якщо ви дозволяєте собі сваритися при дитині, виявляти неповагу до чоловіка, свекрухи, рідних і випадкових людей (і навпаки, якщо все це вони виявляють по відношенню до вас), то вашому малюкові буде складно засвоїти уроки самоповаги, що б ви йому не говорили. Тому забороніть собі і близьким підвищувати голос при дітях, вимагайте вибачень за грубість, не допускайте, щоб вашу думку ігнорували. Тоді дитині буде легше діяти за аналогією з вами й усвідомити суть такого поняття, як самоповага.
* Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
* Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
* Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
* До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.
Як допомогти дитині звикнути до дитячого садочку?
Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.
Адаптація — це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») — процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація — активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, обирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші — менш упевнені, більше спостерігають, деякі — виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина — недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.
Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку — 7-15 днів, молодшого дошкільного віку — 2-3 тижні, старшого дошкільного віку — 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.
Виокремлюють такі ступені адаптації:
* Легкий — поведінка дитини нормалізується (протягом 10-15 днів) — фізіологічна, природна адаптація;
* Середній (протягом 15-30 днів) — дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
* Важкий (триває від 2 місяців і більше) — патологічна адаптація.
Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.
Перша група — ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.
Друга група— малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей, навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.
Третя група— діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей — прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки — зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.
Що робити, щоб процес адаптації не затягувався?
* Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
* Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
* У перші дні — короткочасне перебування у групі — 1-2 години;
* Наблизити домашній режим до садкового;
* Утримуватися від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження;
* Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
* Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка.
* Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
* Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
* Зустрічати дитину з посмішкою;
* Розповідати якомога більше позитивного про садок;
* Підтримувати самостійність дитини вдома.
Якими діти
народжуються – ні від кого
не залежить, але в наших
силах зробити їх
хорошими через правильне
виховання.
Плутарх
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
Кілька порад батькам замкнутих дітей:
• Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
• Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
• Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
Принципи спілкування з агресивними дітьми:
• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
Поради батькам конфліктних дітей
• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
• Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.
• Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.
• Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.
• Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.
• Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.
• Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.
• Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.
• Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.
• Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.
• Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.
• Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.